Шкода антидепресантів: прихована правда, про яку ніхто не каже

Антидепресанти — проблема мільйонів. Правда полягає в тому, що антидепресанти іноді неефективні, особливо якщо неправильно підібрані, ризикують довгостроковою формою залежності.

Що стосується тенденції тривалого призначення антидепресантів, то практично немає досліджень, які тривають більше кількох років, при цьому препарати призначаються десятиліттями. І коли пацієнти намагаються зупинитися, у половини з них виникає абстиненція із збудженням, безсонням і перепадами настрою, які багато хто вважає поверненням поганого настрою. Пацієнтам важко припинити прийом ліків через це, тож хіба це не вид залежності? Здебільшого пацієнти вирішують продовжувати прийом антидепресантів – і роками залишаються в петлі.

Антидепресанти є одними з ліків, які призначаються найчастіше. Але вже не перший рік все нові й нові дослідження показують, що важливі дані про безпеку цих препаратів, особливо про їхній ризик для дітей і підлітків, були приховані від медичної спільноти та громадськості.

Чисельні звіти демонструють, що фармацевтичні компанії не надають повної інформації про масштаб шкоди. В одному з досліджень (https://www.bmj.com/content/352/bmj.i65) було вивчено документи з 70 сліпих плацебо-контрольованих досліджень двох поширених типів антидепресантів — селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (SSRI) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRI) — і виявлено, що у дітей та підлітків, які застосовували ці ліки, подвоїлася поява суїцидальних думок і агресивної поведінки.

У 2015 році дослідження (https://www.jclinepi.com/article/S0895-4356%2815%2900429-1/abstract), опубліковане в Journal of Clinical Epidemiology, показало, що третина мета-аналізів досліджень антидепресантів була написана працівниками фармацевтичних компаній і що вони в 22 рази рідше, ніж інші мета-дослідження, містять негативні твердження про препарат. В тому ж році інша дослідницька група повідомила, що після повторного аналізу клінічного випробування препарату Paxil у 2001 році було виявлено перебільшену ефективність і невідому шкоду для підлітків.

Дослідники звернулися до звітів про клінічні випробування та виявили, що більшість корисної інформації міститься в індивідуальних списках пацієнтів. Наприклад, спроби самогубства, які в самому звіті видавалися за «емоційну лабільність» або «загострення депресії». Ця інформація не вказана навіть у звітах про клінічні дослідження, які надходять до регуляторів і є основою для рішень щодо ліцензування. Складно уявити, наскільки жахливою є ситуація насправді.

Серед інших побічних ефектів, вказаних в різних дослідженнях у різні роки:

• Проблеми в статевому житті
• Збільшення ваги
• Почуття емоційного заціпеніння
• Втрата себе
• Зменшення позитивних почуттів
• Почуття залежності
• Менше піклування про інших людей

У поєднанні з іншими дослідженнями, які піднімають питання недоліків цього класу ліків, наприклад, що антидепресанти лише незначно кращі за плацебо, стає зрозумілим, що хтось щось не договорює.

Сучасна психіатрія розглядає проблеми психічного здоров’я як звичайний «дисбаланс» нейромедіаторів, який «ліки» можуть виправити. Значна частина агресивної пропаганди психічного здоров’я є нічим іншим, ніж бізнес-планом під назвою «таблетка від кожної хвороби». Щороку кількість призначень антидепресантів зростає. При цьому все більше людей страждають від депресії від легкого до помірного ступеня.

Антидепресанти розглядаються як психоактивні речовини, які змінюють психічний стан і поведінку. Насправді, ці препарати впливають на симптоми психічного розладу та стресу через їхній психоактивний ефект. Такі зміни, як притуплення емоцій, можуть зменшити почуття депресії, а також створити посилений ефект плацебо в рандомізованих дослідженнях. Немає жодних доказів того, що антидепресанти діють шляхом корекції хімічного дисбалансу, що антидепресанти мають вплив на зміну свідомості та що вони дають помітну користь порівняно з плацебо.

Громадськість переконана, що депресія спричинена хімічним дисбалансом, який антидепресанти допомагають виправити; однак на даний момент немає жодних доказів того, що будь-який вид препарату спеціально спрямований на основну біологічну аномалію, та що існує певний стан мозку, специфічний саме для депресії. Лікарі мають говорити про це пацієнтам. Вони мають розкривати усі мінуси використання препарату, що змінює їхню свідомість, та пропонувати альтернативні методи й стратегії, які не несуть ризиків лікування від наркозалежності.

Хоча відкриття певного антидепресанту в майбутньому не можна виключити, можливо, ми неправильно розуміємо природу депресії. Те, що її розглядають як окремий розлад, могло породити помилкові надії щодо шансів на загальне застосування ліків. Якщо ж розглядати депресію, як частину спектра значущих людських реакцій на світ, стає зрозумілим, що антидепресанти лише притупляють переживання. Зрештою, необхідно розібратися в ситуації, яка викликала негативні емоції. Депресія є сигналом того, що в якомусь аспекті життя потрібні зміни.